» ПРАВА ДИТИНИ В СІМ’Ї

Діти – це маленькі створіння, здатні перетворити наше існування і наповнити його всіма кольорами веселки. Багато батьків з упевненістю стверджують, що саме з появою дитини їх життя кардинально змінилося. І кому, як не їм, ми повинні присвячувати найкращі свята в світі.

20 листопада щорічно відзначається Всесвітній день прав дитини – це традиція, яка існує протягом багатьох років у 129 країнах-членах ООН.

Всесвітній день дитини створений спеціально для того, щоб ми зайвий раз задумалися про найменших і цінних створеннях в нашому житті. Адже діти дуже вразливі. Світ крихіток – це якась казка, від якої потім буде залежати вся їх подальше життя. Тому вона повинна щодня наповнюватися фарбами і чарами.

Насправді, саме завдяки даного свята у всьому світі стали вирішуватися глобальні питання, пов’язані з життям дитини. Створюються організації, що стежать за неблагополучними сім’ями. Адже за “страшної” статистикою, в більшості таких осередків суспільства малюки не доживають до п’яти років.

У сфері охорони здоров’я домоглися великих результатів: рятують тих дітей, які раніше вважалися невиліковними. У плані суспільної політики діти зараз не бояться висловити свою думку і самостійно прийняти важливерішення. Протягом усього року, але особливо 20 листопада по всій планеті тепер проводиться велика робота для малюків. На базі Організації Об’єднаних Націй заснований Дитячий фонд, діяльність якого пов’язана зі здоров’ям крихіток. Навіть вагітним жінкам надається допомога, адже вже в утробі майбутньої мами так важливо зберегти здоров’я дитини.

Ким і коли був придуманий Всесвітній день дітей? Яка його мета? Головна задача була одна – захистити і забезпечитинайкращужиттякожнійдитині, незалежновідмісцязнаходженняйого на нашійвеличезнійпланеті. Саме тому в 1954 році всі країни, що входили до складу ООН, отримали від Генеральної Асамблеї розпорядження, яке полягало в наступному: до 1956 вимагалося підготувати проект по впровадженню свята,присвяченого Дню дітей.

Виділялося чотири основні напрями, яким повинні були слідувати світові держави на підставі даного плану:

виживання дитини в даному світі: мається на увазі фізичне здоров’я і моральне його стан;
розвиток дітей: доступ їх до дошкільним закладам, школам, спортивним об’єктам тощо.;
захист від негативного впливу зовнішнього середовища;
участь у житті суспільства, до якого діти належать.

На міжнародному рівні 20 листопада прийнято відзначати саме свято під назвою Universal Children’s Day. Але кожній країні дозволено вибрати свій національний варіант. До речі, і дата такої значимої події відразу не була точно визначена. Але через якийсь час питання було піднято на засіданні ООН. Це було зроблено після підписання де яких важливих документів:

1959 – Декларація прав дитини;
1989 – Конвенція прав дитини.

Будь-яке свято для дитини буде краше, якщо вона проведе його поруч з близькими та рідними. Постарайтеся в цей день наповнити ваш будинок теплом і затишком, запросити бабусь і дідусів, накрити стіл і постійно знаходитися поряд з дитиною. Саме від такого торжества у неї залишаться самі яскраві і приємні спогади.

праvа_ditini

Насильство в сім’ї

Насильство в сім’ї- це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії завдають йому моральної шкоди, шкоди його фізичному чи психічному здоров’ю. Відповідно до Закону «Про попередження насильства в сім’ї» насильство буває фізичним, сексуальним, психологічним (шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування) чи економічним (умисне позбавлення житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я).

Насильство над дітьми.

Насильство над дитиною — це дії, що приносять шкоду дитині з боку людей, на яких покладено догляд та опіку над ним. До нього відноситься фізичне насильство, занедбаність й нехтування потребами дитини.

Як правило більшість батьків, яких жорстоко карали в дитинстві, самі карають своїх дітей. Не кожен із батьків розуміє, що покарання це психологічна травма. Батьки часто можуть завдати дитині психологічної травми без злого умислу яка може створити проблеми в дорослому житті.

Фізичне, емоційне та психологічні види насильства батьків над дітьми у сукупності підсилює дію кожного з них, зумовлюючи виникнення в дитини певних ознак, що характеризують її переживання і поведінку. Наукові дослідження показують, що сімейне насильство із різноманітними факторами, негативно впливає на фізичний розвиток дитини, включаючи загальний стан здоров’я, координацію, силу, зір, слух дитини, її здатність набувати знання, необхідні для нормального життя. В таких дітей занижена самооцінка, вони вважають себе не вартими любові, виникають проблеми у співробітництві з іншими та вміння відрізняти добро від зла.

Якщо між дітьми та батьками немає взаємозв’язку, панує постійна атмосфера напруженості між самими батьками, то приводить до того, що дитина прагне якомога менше перебувати вдома, втрачає емоційний контакт з батьками, виходить з-під соціального контролю дорослих. У таких дітей розвиваються соціально-психологічні якості потенційного правопорушника. Значна кількість конфліктів та форм соціально неадекватної поведінки як дома, так і в школі, провокується самими дорослими. Підлітки, які стають жертвами фізичного та психічного насильства в сім’ї — в школі поповнюють категорію «важких учнів».

Що робити у випадку насильства в сім’ї?

Складіть заздалегідь план своїх дій — що робити, куди піти в разі небезпеки. Якщо необхідно піти з дому — підготуйтесь: зберіть найнеобхідніші речі, ліки, одяг, ключі, особисті документи та документи, що підтверджують ваші права власності на житло, машину тощо. У випадку, якщо з вами будуть діти — також підготуйте все необхідне.

Визначте не одне, а декілька місць, де ви могли б сховатися, якщо підете з дому. Пам’ятайте адреси, номери телефонів людей, яким ви можете довіритися у випадку загрози вчинення насильства, або організацій, до яких маєте намір звернутися.

Заздалегідь продумайте можливі вирішення важливих юридичних питань, якщо Ви зважилися піти та розірвати сімейні стосунки — питання спільного майна, місця проживання дітей та виплати аліментів. Юристи соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді чи громадських організацій можуть надати вам безкоштовну консультацію, якою варто скористатися.

Також подумайте про те, як уберегти дітей від повторення ситуації насильства — домовтеся й підготуйте необхідні документи для керівника дитячої установи або навчального закладу про те, що дітьми опікуєтеся тільки ви і ніхто, крім вас, не має права забирати їх.

Якщо вам чи вашим дітям уже завдали тілесних ушкоджень, обов’язково розкажіть про це працівникові міліції та зверніться до медичної установи. Медичні висновки про отримані тілесні ушкодження можуть бути вагомим доказом того, що сталося.

Не дозволяйте нікому принижувати та ображати вас. Уявіть найгірший розвиток подій та свій стан у такому випадку. Також уявіть своє життя без насильства. Намагайтеся досягнути бажаних змін. Якщо ви не можете визначитися щодо подальшого життя або вам важко прийняти рішення — скористайтеся безкоштовними психологічними консультаціями соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та неурядових організацій.

Куди звертатися по допомогу у випадку проявів насильства?

— До дільничного інспектора міліції;

— До кримінальної міліції у справах дітей;

— До центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;

— До управління сім’ї та молоді районної, міської чи обласної держадміністрацій;

— До громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від насильства.

Звернення необхідно подавати у письмовій формі на ім’я керівника органу влади із зазначенням своїх повних координат (П.І.Б., місце проживання, контактні телефони). У ньому коротко та чітко вказуються всі обставини справи та висловлюється конкретна вимога стосовно наслідків заяви, наприклад, «Прошу притягнути винних осіб до відповідальності». Подавайте факти, що можуть бути підтверджені документально чи іншими об’єктивними доказами. Радимо надсилати звернення рекомендованим листом.

Дільничний інспектор міліції розглядає повідомлення про вчинення насильства в сім’ї або реальну загрозу його вчинення відповідно до Порядку розгляду таких заяв та повідомлень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 26 квітня 2003 року № 616, та актів МВС. Дільничні інспектори повинні виїхати (вийти) на місце конфлікту в кількості не менше двох працівників. Вони зобов’язані прийняти вашу заяву, роз’яснити ваші права, задокументувати факт правопорушення, зібрати характеризуючий матеріал на кривдника (спосіб життя, характер, поведінка в побуті, вживання спиртних напоїв, схильність до насильницьких проявів тощо), поставити його на профілактичний облік, винести кривднику офіційне письмове попередження про неприпустимість учинення насильства в сім’ї, скласти адміністративний протокол за статтею 173-2 КпАП, заповнити спеціальну картку обліку факту скоєння насильства в сім’ї та у триденний термін направити її до управління (відділу) у справах сім’ї та молоді місцевої держадміністрації, а у випадках скоєння насильства в сім’ї відносно неповнолітнього чи за його присутності — ще й до служби у справах неповнолітніх місцевої держадміністрації. Якщо кривдник уже перебуває на обліку за вчинення насильства в сім’ї, йому виноситься захисний припис, який затверджується начальником міськрайоргану та погоджується з прокурором району. Міліція зобов’язана здійснювати контроль за місцем проживання кривдника.

Батьки та відповідальність

Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини (1989р.), міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших нормативно-правових актах, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Як зазначено в Декларації ООН по правах дитини (1959р.), «дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження».

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.
Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає:

визначення основних правових, економічних, організаційних, культурних та соціальних засад щодо охорони дитинства, удосконалення законодавства про правовий і соціальний захист дітей, приведення його у відповідність з міжнародними правовими нормами у цій сфері.

Як кажуть, „батьків не обирають” і, нажаль, деякі з них частково або зовсім не приділяють уваги своїм неповнолітнім дітям, тим самим порушують подальше становлення та розвиток їх дитини у нашому суспільстві. Крім того вони порушують норми чинного законодавства.

Обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини добре висвітлені у ст. 150 Сімейного кодексу України. Батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов’язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання дитини, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Якщо є обов’язки, то є і відповідальність! prava_ditej_b
За невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності:

адміністративної (стаття 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення ) «Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей»);
цивільно – правової (статті 1178 – 1183 Цивільного кодексу України);
сімейно – правової (стаття 164 «Підстави для позбавлення батьківських прав»);
кримінальної (стаття 166 Кримінального кодексу України (далі – КК ) «Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування»).

Усі ми повинні створити світ, сприятливий для дітей, світ у якому кожна дитина почуватиметься захищеною, де немає місця насильству, світ, який би дав змогу виховати здорове, щасливе, досконале покоління. Оскільки сьогоднішні діти – завтрашні громадяни, то їх захист і розвиток є передумовою майбутнього розвитку людства.
Право- це сукупність встановлюваних і охоронюваних державною владою норм і правил, що регулюють відносини людей у суспільстві.
Правова культура включає в себе безпосередні дії людини, її поведінку в різних, часто непередбачених, життєвих ситуаціях. Вона передбачає вміння і готовність особистості вирішувати свої життєві проблеми, жити серед людей, спілкуватися з ними, орієнтуючись на морально-правові норми.

Дошкільнята тільки починають освоювати ази морально-правової культури. Ознайомлення з правами носить пропедевтичний характер і готує дитину до засвоєння демократичних цінностей і прав людини в подальшому.

Правове виховання дошкільника починається з виховання у нього почуття власної гідності, поваги до самого себе.Тільки поважає самого себе і свої права людина здатна по-справжньому поважати інших людей та їх права.

Виховні завдання:
виховувати у дошкільників:

пошану до законів України;
уміння дотримуватися правових обов’язків та користуватися своїми правами;
почуття гордості за себе, за свою індивідуальність, гідність, впевненість у своїх можливостях;
шанобливе ставлення до рідних, знайомих, відчувати межу припустимої поведінки;
почуття приязні, щирості, жалю, відповідальності, безкорисливості, вдячності, любові у взаєминах з іншими;
почуття відповідальності за доручену справу, результат якої важливий для навколишніх;
готовність радіти успіху ровесника, розділяти його засмучення, допомагати в разі необхідності;
негативне ставлення до будь-яких форм насильства;
бажання виконувати правила співжиття у сім’ї; розрізняти обов’язки і поважати права кожного члена сім’ї, сумлінно виконувати власні обов’язки.

Враховуючи вікові особливості дошкільників, з дітьми необхідно спілкуватись зрозумілою для них мовою та виходити з таких принципів:
зв’язку правового виховання з практичними життєвими ситуаціями;

зміст інформації повинен відповідати віковому рівню життєвого досвіду, світогляду, особливостям психічних процесів (пам’ять,увага,мислення, сприймання);

поєднання колективного та індивідуального підходів;

єдності правового і морального виховання;

логічної послідовності правового виховання: від одержання знань про норми, до засвоєння їх на практиці, і надалі до формування усвідомленої установки щодо необхідності дотримання їх кожною людиною;

пріоритету ігрових методів правового навчання та виховання з метою активізації інтересу до засвоєння норм проживання у суспільстві;

інтеграція різних видів дитячої діяльності;

цілеспрямоване використання народознавчого матеріалу та художніх творів;

поступове підведення дітей до самостійних висновків та узагальнень.

Протягом дошкільного дитинства розвиваються такі внутрішні моральні якості:

почуття власної гідності. Дитина відчуває гордість за добре виконану роботу, гідний вчинок, свою поведінку загалом;
почуття сорому, що проявляється у ніяковості, яку дитина відчуває від невдалого вчинку, власної провини – спочатку під впливом зауважень дорослого («Як тобі не соромно!»), а в старшому дошкільному віці воно поєднується з почуттям власної гідності і стає стійким («Погано чинити не слід не тому, що покарають, а тому, що соромно»). Дитині також соромно, коли принижують її гідність. Щоб уникнути сорому, докорів дорослих, вона може утриматися від учинків, які викликатимуть осуд;
почуття обов’язку, що проявляється у формі емоційних станів, розвиваючись у діапазоні від задоволення, яке 3–4-річна дитина відчуває при схваленні дорослим її поведінки, до радості за добрий вчинок, допомогу товаришеві, виконане доручення (у 5–6 років). Як стверджують дослідники, у 6–7-літніх дітей почуття обов’язку є мотивом їхніх учинків,переживається глибоко, стає стійким. Це почуття впливає на поведінку, спонукає до вияву турботи про товаришів, чуйності, симпатії, відповідальності, сприяє подоланню егоїстичних тенденцій у поведінці.